Відвід суддів на підставі наявності обґрунтованого сумніву у їх неупередженості

25.02.2021 01:02

Відповідно до §1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий суд, яке полягає, зокрема, у забезпеченні розгляду справи незалежним і безстороннім судом.

Аналогічне положення передбачено національним законодавством.

Стаття 21 Кримінального процесуального Кодексу України (далі – КПК України) зазначає, що кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Так, одним із способів забезпечення незалежності та безсторонності судового розгляду є інститут відводу, який полягає у тому, що кожна сторона кримінального провадження має право заявити відвід або самовідвід.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 80 КПК України за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, зобов’язані заявити самовідвід. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні, як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження.

Однією з підстав відводу національне законодавство встановлюєнаявність інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості суду.

На практиці, під час розгляду заяви про відвід на підставі наявності сумніву в неупередженості суду досить часто постає питання, в яких випадках та коли сумніви є достатніми і чим обґрунтовується критерій достатності для задоволення такої заяви.

Національне законодавство не містить визначення цього критерію, адже такий перелік не може бути вичерпним, оскільки такі сумніви виникають в залежності від обставин, поведінки суддів та інших факторів у кожній конкретній справі.

Проте, коли сумніви можуть вважатись обґрунтованми можна визначити, зокрема, із аналізу Бангалорських принципів поведінки судді від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 № 2006/23 (далі – Бангалорські принципи) та Кодексу суддівської етики затвердженого XI черговим з'їздом суддів України від 22 лютого 2013 року (далі – Кодекс суддівської етики).

У відповідності до ст. 15 Кодексу суддівської етики неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи.

Згідно з п 1.3. Бангалорських принципів суддя не тільки виключає будь-які взаємовідносини, що не відповідають посаді, чи втручання з боку органів законодавчої та виконавчої влади, а й робить це так, щоб це було зрозуміло навіть сторонньому спостерігачу.

Відповідно до п. 2.5. Бангалорських принципів суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Тобто, довіра до судді формується відповідно до його поведінки та дій, оскільки, під час процесу та поза процесом суддя повинен проявляти повну незалежність та об’єктивність по відношенню до всіх учасників судового процесу.При цьому наявність сумніву у неупередженості не вимагає наявності реальних порушень судді, а отже й для відвіду судді на цій підставі достатньо того, що сумніви в неупередженість можуть виникнути у сторонньої особи.

Пунктом 2.4 Бангалорських принципів, в розділі «Об’єктивність» встановлено, що суддя утримується від публічних та інших коментарів, оскільки це може перешкодити неупередженому розгляду справи стосовно певної особи чи питання.

Статтею 12 Кодексу суддівської етики також встановлено, що суддя не може робити публічних заяв, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили. Суддя не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у зв'язку з розглядом справи.

Отже, не дотримання суддею цих вимог також свідчить про порушення принципу об’єктивності та, як наслідок, про наявність підстави для обґрунтованого сумніву у неупередженості суду.

Крім цього, критерії незалежності та об’єктивності суду, а також сумніви в безсторонності суду, як підстава для відводу, неодноразово були предметом розгляду у Європейському суді з прав людини (далі – ЄСПЛ).

У своїх рішеннях ЄСПЛ зазначає, що у разі виникнення сумнівів у відсутності неупередженості судді, його безсторонність слід оцінити за суб’єктивними і об’єктивними критеріями**(див. Morice vs France № 29369/10, п. 73, Paunovic vs Serbia № 54574/07, п. 35).

ЄСПЛ зауважує, що за Суб’єктивний критерій повинні братися до уваги особисті переконання і поведінка певного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість в конкретній справі.

Об’єктивний критерій визначає, чи дотримався суддя достатніх гарантій, що дозволяють виключити будь-який сумнів щодо його неупередженості. Щодо цього критерію, то необхідно встановити, чи існують, крім поведінки самого судді, факти, що потребують доведення, які можуть викликати сумнів у неупередженості судді ( див. рішення Paunovic vs Serbia № 54574/07, Wettstein vs Switzerland № 33958/96 п. 42, Thomann vs Switzerland № 33/1995/539/624 п. 30).

Вирішальним є те, чи може це побоювання бути об’єктивно виправданим. У зв’язку з цим, слід мати на увазі, що навіть зовнішні прояви можуть мати певну значимість або, іншими словами, "справедливість повинна бути не тільки справедливою, вона також повинна бачитися такою"(див. рішення у справі справі De Cubber vs Belgium, №; 9186/80 п. 26, Micallef vs Malta № 17056/06 п. 98, Volkov vs Ukraine № 21722/11, п. 106, Paunovic vs Serbia № 54574/07 п. 35, Denisov vs Ukraine № 76639/11 п. 63).

Отже, cуб’єктивний критерій полягає в особистих переконаннях або поведінці судді, а об'єктивний критерій, полягає в тому, що саме суд має забезпечити достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності, тобто саме на суд покладається доведення його безсторонності.

Варто зазначити, щокритерії незалежності та об’єктивної безсторонності тісно пов’язані між собою та в залежності від обставин можуть вимагати спільного розгляду(див. рішення у справі Cooper v. the United Kingdom, № 48843/99, п. 104; Ramos Nunes de Carvalho e Sá vs Portugal, п. 150, Sacilor Lormines vs France № 65411/01 п. 62, , Volkov vs Ukraine № 21722/11, п. 107, Denisov vs Ukraine № 76639/11 п. 64).

Однак, ЄСПЛ встановлює два виключення із належних сумнівів, а саме: несприятлива позиція суду з питань права сама по собі не породжує сумнівів в неупередженості (Castillo Algar vs Spain № 79/1997/863/1074); сумніви мають бути засновані на фактичних обставинах, не припустимі гіпотези про можливий розвиток подій (Bulut vs Austria № 17358/90).

Таким чином, критерій сумніву у неупередженості суду може мати різну природу, але незалежно від того, як саме факти свідчать про сумнів у неупередженості, для підтвердження їх обґрунтованості вони повинні відповідати об’єктивному та/або суб’єктивному критерію.

При цьому, на практиці судді часто не задовольняють відводи на цій підставі лише з міркування визнання таким задоволенням нібито своєї дійсної упередженості у справі. Це є помилковим, адже аналіз наведених положень свідчить, що для самовідвід і відводу достатньо сумніву, а сумнів це не підтвердження упередження, а підтвердження того, що учасники провадження та сторонні особи не можуть з впевненістю однозначно стверджувати про об’єктивність судового розгляду.

Впевненість у необ’єктивності судового розгляду і невпевненість в об’єктивності такого розгляду має суттєву різницю, і якщо суд дійсно бачить обґрунтованість сумніву за об’єктивним чи суб’єктивним критерієм, для того, щоб підтвердити свою безсторонність та виключити підстави порушення права особи на справедливий суд, найкращим рішенням є самовідвід або задоволення заявленого відводу.